„Краще гір бувають тільки гори у яких ти ще не бував” – так співав відомий радянський актор і співак, народний улюбленець В.Висоцький. І він звичайно мав рацію адже людина, яка підкорила хоча б одну карпатську вершину обов’язково сюди ще повернеться щоб підкорити нову.

Донедавна мій гірський досвід обмежувався програмою фізкультури для учнів коледжу у далекому 1994-му підйомом на гору Маковиця (940м.), що поблизу відомого карпатського курорту м. Яремче. Минуло багато років з того часу і мені випала нагода підкорити з друзями найвищу вершину України . Символічно що відбувалося це на передодні Дня Незалежності України.

Зібрались ми зранку на ж/д вокзалі нашого міста ,оскільки до нас приєдналися охочі до мандрівки з інших міст України, близько 7-мої ранку. Тут нас очікував мікроавтобус та наш інструктор Нестор. Закупитись провізією вирішили на зворотньому шляху, адже планували вечором цього ж дня вирушити на 2-ох денний сплав.

По дорозі сонце почергово змінював густий туман, що віщувало нам добру погоду . Перед м.Яремче ми зробили одну коротку зупинку щоби оглянути дерев'яну церкву та ще одну технічну у Ворохті. Через 2,5 години ми прибули на місце старту до турбази "Заросляк" (це близько 120 км від Івано-Франківська). Тут до слова починається декілька маршрутів. Якщо стати спиною до турбази то зліва від нас розташувався сувенірний ринок (який ще "не прокинувся"), прямо через місток , ліс у якому починаються маршрути на гору Піп Іван та озеро Несамовите. Нам на Говерлу правоворуч. Спочатку ми снідаємо у кафе що першим відкрилося , перевдягаємось біля автобуса і вирушаємо.

У підніжжя гори висота приблизно 900м над рівнем моря. Перша частина підйому пролягає через ліс. Йти тут не стрімко і не спекотно ,тому дехто з нас по дорозі не без успіху збирає гриби на юшку. Декілька раз перетинаємо річку Прут, яка бере свій початок під вершиною і виглядає тут звичайним потічком. Ліс закінчується на висоті близько 1500 м і починається так звана ”альпійська” зона. Дерева змінюються на чагарники , карликові смереки,також зустрічаються ягоди:гогодзи (брусниця) та афени. Ця ділянка шляху складніша. Підйом стає більш крутим, докучає сонце, частіше хочеться пити, але... Які чудові відкриваються краєвиди! Аж дух захоплює !

Робимо невеличкий привал, фоткаємось і починаємо штурм Малої Говерли (1762 м). Доречі , коли ми вийшли з лісу вона здавалась нам вже вершиною Говерли. А ось діставшись сюди побачили і зрозуміли, що це була не вона. Трохи відпочивши і напившись води (не шкодуйте, беріть із собою хоча б 1літр на людину у таку погоду) почали останній підйом власне на вершину. Це найважча ділянка шляху оскільки є найдовшою.

Саме головне на вершині це вигляд з неї! Заради такої панорами варто було сюди йти ! Також на вершині є прапор України, тризуб, земля у капсулах зібрана із всієї країни, також є хрест, стела.

Дорога назад виявляється простіша але дещо довша . І ми щасливі повертаємось до бази. Тут на сувенірному ринку можна оформити сертифікат „ підкорювача Говерли” та докласти свою руку до виготовлення пам'ятної монети для себе. Обідаємо у кафе, сідаємо у автобус і вирушаємо у зворотньому напрямку адже нас ще чекали пригоди на Дністрі.