Поїзд „Київ - Івано-Франківськ” прибуває о 7-10 на 3-тю колію від перону. Тепла зустріч, приємна вранішня погода - сонце, ще не спекотно. До речі, дуже вдале розташування збірного пункту – всього 5хв пішого ходу від вокзалу.
Легкий сніданок (кава, печиво…) і близько 8-ї виходимо на прогулянку містом. Цікава архітектура старого міста справді захоплює. Старовинні будівлі 18-19ст переплітаються з різноманітними сучасними спорудами, фонтанами .Особливо вразив майдан Шептицького (польський костел 1703р.),міська ратуша ,фрагмент північно-західного фортечного муру.
Десь біля 10-ї години добре снідаємо в кафе неподалік палацу Потоцьких - засновників цього чудового міста і вирушаємо на місце зборів де нас вже очікує машина. Хмариться .”Привіт! Як настрій? ”- посміхаючись каже водій. ”Нічого страшного ,ми і в дощ не раз сплавлялися. Все буде добре!!!”- підбадьорює наш інструктор Сашко.
Близько 11-00 рушаємо з місця в південно-східному напрямку. В дорозі накрапає невеличкий дощик, але по приїзді на місце старту поблизу моста через Дністер жодної краплі, проте волога трава говорить про те, що й тут він побував. Виходить сонечко, ніби радіючи з нашого приїзду.
Інструктаж, підготовка човнів і спуск на воду. Це сталося близько 12-ї, а може й ні. Бо час тут втрачає свою сутність, немов торкаєшся вічності думками, веслами, тілом...
Декілька поворотів – червона скеля вкрита на хребті лісом, дуже високі береги почергово виринають то зліва то справа. Сонце вже докучає, отож причалюємо в тінь коло дерев на правому березі ріки. Купаємося, обідаємо і продовжуємо захоплюючу подорож. Наступну зупинку робимо біля джерела, що жваво б’є з-під землі коло підніжжя гори. „О диво!” – він б’є просто з-під землі, а такий холодний, що простояти в ньому більше одної хвилини мабуть неможливо! П’ємо її і набираємо в пляшки. Рушаємо далі. Ще півгодини – і ми на місці першої ночівлі. Розбиваємо табір, розводимо багаття. На нас чекає духмяна юшка, цікаві розмови, потріскування багаття...
Сходить сонце. Замість зарядки із самого ранку вирушаємо в піший похід лісом на гору до пам’ятного знаку воїнам УПА. По дорозі оглядаємо напівзруйнований бункер партизанів і нарешті ми нагорі біля каплички і хреста трьом упівцям. Ба! Та це ще не все! Тут ще є печери, в одній з яких був монастир, де мешкали монахи-самітники. Яка краса! Фотографуємося на пам’ять і вирушаємо назад іншою дорогою. Вниз іти легше.
Нагулявши апетит снідаємо, згортаємо табір і в путь! Погода вирішила нам не заважати, от і добре. На шляху з довколишніх сіл зустрічаються поодинокі рибалки, в яких часто можна купити кілька рибин на юшку.
На обід стаємо поблизу невеликого хутора, йдемо через нього до магазину. Купуємо деякі продукти, зокрема в нас скінчився хліб. Люди тут дуже привітні, це приємно вразило.
На другу ночівлю встаємо на лівому березі Дністра біля потічка, який тут впадає в ріку. Вже звично розбиваємо табір, купаємося, навіть наловили трохи риби.
Зранку наступного і, на жаль, останнього дня подорожі йдемо дивитися на вирубаний в скелі над Дністром монастир, але вже не так високо і ближче ніж вчора. Монастир складається з двох окремих печер, коло входу в одну з яких дзюрчить невеличкий водоспад. „Це сльози монахів!” – каже інструктор, - „Природа сумує за ними.”
І ось востаннє ми спускаємося на воду, віддаємося на поталу течії... Мила вуху тиша, по обидва береги розкинувся молодий буковий ліс. Сумно прощаючись з рікою близько 4-ї години пополудні пристаємо до берега, де нас уже очікує водій.
Ось ми знову у Станіславові (давня назва м. Івано-Франківська). До відправлення поїзда ще маємо час, отож встигаємо прийняти душ і востаннє поїсти похідної каші.
Настала мить прощання. Аж не віриться, що наша подорож добігла кінця і час повертатися до великого міста та щоденних клопотів. Так хочеться знову туди, де можна по справжньому насолодитися тишою і первозданною красою природи. Поїзд „Івано-Франківськ - Київ” о 18-15 вирушає в зворотньому напрямку.