Незвисько на Дністрі : десять тисяч років історії

Село Незвисько ( Городенківський район Івано-Франківської області ) відоме любителям сплавів Дністровським каньйоном. Багато хто, мандруючи рікою з Галича до Хотина, причалює у Незвиську до берега – щоби відпочити, поповнити запаси води і помилуватися зміною ландшафту. У цьому місці Дністер розпластується кількома меандрами* посеред невисоких зелених пагорбів і лугів. Власники фотоапаратів не шкодують сил, щоби вибратися на найближчу гірку і зняти мальовничі панорами. Незвисько – одне з найцікавіших зупинок на маршруті сплаву. Науковці вважають село та його околиці археологічною скарбницею України. Дослідження які проводилися на цій території з кінця ХІХ до кінця ХХ століття, дозволили простежити послідовну зміну культур упродовж десяти тисяч років. В цьому сенсі аналогів Незвиську в нашій країні немає. Перша згадка про викопані старожитності села з’явилася в „ Географічному альманаху польському” у 1874 році. Повідомлялося, що поблизу Незвиська є дві давні могили, і що в музеї графа Дідушицького зберігається глиняне горня, випадково знайдене поблизу них. Відтак висловлювалося припущення , що село має здивувати своїх дослідників. Так і сталось. У 1903 році австрійський археолог Кароль Гадачек опублікував у Кракові звіт про пошуки пам’яток у басейні Дністра , в ньому описав стоянку древніх людей у Незвиську. Гадачек датував її першим століттям нашої ери. Пізніше чотири експедиції польських, англійських, російських та українських науковців, які періодично працювали у селі від 1926 до 1966 року, відкрили на вказаному ним місці багатошарове поселення. Під час розкопок на високій заплаві правого берега Дністра ( Огороди, як називають цю місцину тутешні мешканці, знаходяться перед поворотом на автомобільний міст ) археологи знайшли рештки жител, уламки більш як 500 різних посудин, знаряддя праці та кістки тварин. Вік окремих знахідок перевищував сім тисяч років. Найбільш ґрунтовно дослідили територію заплави в середині 50-х років минулого століття експедиції Інституту суспільних наук Академії Наук УРСР ( місто Львів ) та Державного Ермітажу ( місто Ленінград, з 1991 року – Санкт-Петербург). Вчені виявили тут більше десяти цивілізаційних пластів, простежили зміну давніх культур від доби неоліту (Х- початок III тисячоліття до н.е.) до давньоруських часів ( XII-XIII століття ). Сьогодні місце розкопок нагадує спортивний майданчик. На ньому гуляють гуси і граються діти. Ніщо не вказує на те, що перебуваєш на території пам’ятки історії й археології національного значення ( багатошарове поселення на території Незвиська занесене до Державного реєстру нерухомих пам’яток України). Сліди розкопок збереглися на пагорбах довкола села. На плато Білої гори, яка вивищується просто на березі ріки праворуч від мосту, археологи знайшли стоянки часів пізнього палеоліту ( 40-10 тисяч років до н.е.)та мезоліту ( X-VI тисячоліття до н.е.)- місця , де були вогнища , рештки кістяків людей і тварин, кам’яні та крем’яні сокири та скребки, кістяні гачки. Плато Ксьондзової гори, яка знаходиться одразу за сільською церквою, знамените тим, що тут відкопали багатошарове поселення часів Трипільської культури ( VI-III тисячоліття до н.е. )- рештки будиночків, подібних на грецькі магерони , і поховання. Нині обидві законсервовані розкопки заросли травою й кущами і виглядають як звичайнісінькі ями з крем’яними брилами на дні. Відомо, що в Незвиську та його околицях є більше трьох десятків місць, де археологи виявили сліди древніх культур. Знайдені вченими пам’ятки нині зберігаються у фондах установ, які проводили дослідження. Значна частина цінностей знаходиться у сховищах Ермітажу та Інституту археології у Москві – вони недоступні для огляду широкому загалу. В Україні „незвиські колекції” представлені в експозиціях Археологічного музею Національної Академії Наук та Івано-Франківського краєзнавчого музею ( наукові співробітники музею у 80-90 роках минулого століття провели археологічні студії у Незвиську спільно з працівниками львівського Інституту суспільних наук ). Збіркою реліквій пишається і незвиська школа. Кожного року селяни викопують на своїх подвір’ях і городах предмети, які стають експонатами шкільного музею. Останні з них були знайдені в урочищах Червона гора та Даличівка. Василь Кушнір розповідає , що вийняв якийсь металевий предмет просто з під плуга, коли орав присадибну ділянку на Червоній горі. Вкритий темно-зеленим нальотом, той нагадував якусь недолугу сапку. З’ясувалося- мідна сокира-мотика трипільської доби. Науковці Буковинського центру археологічних досліджень при Чернівецькому національному університеті датували знахідку IV-III тисячоліттям до н.е. А водій місцевого агропідприємства Василь Горбковий виявив на полі цілу ( що трапляється досить рідко ) стародавню глиняну посудину, прикрашену розписом. Археологи побачили в ній кубок – зразок парадного посуду трипільців. Уламки кераміки, крем’яні пластини, кам’яні топірці, фібули – звичайні знахідки в урочищі Даличівка, де селяни також мають свої наділи. Тутешні древності чернівецькі дослідники відносять до трьох типів культур – трипільської, черняхівської ( III- IV століття ) та давньоруської. Обстежуючи схили пагорбів довкола села в пошуку слідів древніх цивілізацій, можемо натрапити на входи у підземелля. Карстові печери під селом тягнуться на десятки кілометрів. Розвідана тільки невелика частина з них – ті , що знаходяться у товщі Червоної гори. У 80-ті роки минулого століття ці катакомби пройшли спелеологи івано-франківського клубу „Прометей”. А в середині 90-х у них побувала експедиція університету нафти і газу. Найбільш досконало дослідники описали підземелля, вхід до якого знаходиться біля сільської ферми. Це печера з п’ятьма залами , якою можна пройти близько кілометра. В ній тече підземна ріка, в одній із зал вона утворює невелике озеро. Біля нього спелеологи знайшли скелет корови, напівзагнилий одяг, дерев’яні колоди, дрова. Вони припускають, що під час другої світової війни, коли Незвисько опинилося на лінії фронту, тут переховувалися селяни. А скам’янілі рештки рослин, кістки риб та знаряддя праці ( кам’яні сокири) у найдальших залах підземелля дозволили зробити висновок, що печера була “обжита” ще кілька тисяч років тому. Без супроводу спелеолога та спеціального спорядження подорож у підземелля може бути небезпечною – зали з’єднані вузькими лазами і вертикальними штольнями. Про печерний світ Незвиська розповідає і місцевий фольклор. Є чимало переказів про те, як у підземеллях рятувалися від нападів татар предки незвищан, що жили в урочищі Даличівка. А одна з легенд говорить, що у тутешніх печерах побували братчики Олекси Довбуша. Нібито „народні месники”спеціально прийшли в ці краї з гір, щоби покарати жорстоких місцевих панів. І що у печерах над Дністром справедливі розбійники не тільки перечікували облави, але й ховали відібрані у панів коштовності. Подібні події описав у своєму оповіданні „Потомок Довбушів” Гнат Хоткевич. За його версією, на початку XVIII століття вздовж Дністра мандрувала одна з довбушівських ватаг під головуванням Івана Піскливого. Скорі до барток ( гуцульський топірець ) опришки розправилися в Незвиську з багатіями і лихварями, на яких нарікали місцеві селяни. Дослідники творчості Хоткевича наголошують, що ці факти є документальними – їх письменник узяв із рукописів панів Яблонських ( рукописи зберігаються у Львівській національній науковій бібліотеці імені Стефаника ). Хай там як, але скарб у Незвиську таки був. Горщик, повний старовинних золотих монет, викопав на своєму городі в 30-х роках минулого століття тутешній селянин. Місце знахідки в урочищі Коничина відоме - його покажуть старожили. Здається, довкола іще ніхто не копав…